Поняття про базування та бази
Установочна база — це поверхня, по якій заготовку закріплюють і орієнтують відносно станка і різального інструмента.
В окремих випадках (наприклад, якщо заготовкою є труба) для базування використовують спеціальний насадний бугель, який закріплюють на заготовці (рис.7.9.2.).
У наведеному вище прикладі, де йдеться про обробку деталі «палець», заготовка-пруток при установі А закріплюється за зовнішню поверхню, яка в цьому разі є установочною базою. При установі Б установочними базами будуть оброблена поверхня Ø25 і торець.
|
Рис. 7.9.1. Схеми базування заготовки по поверхнях: а - по зовнішній; б - по внутрішній; в, г - умовній позначення Рис. 7.9.2. Застосування бугеля для закріплення порожнистої (трубчастої) заготовки: 1 - патрон; 2 - центрувальні втулки; 3 - гвинт |
База, яку використовують при першому установі, називається чорновою. Установочна база, яка утворилася внаслідок чорнової обробки й використовується для закріплення заготовки при подальшій обробці, називається чистовою. Установочна база вважається основною, якщо вона є поверхнею, важливою для роботи деталі у вузлі виробу. Поверхні, вибрані як установочні, але які не спряжені з поверхнею деталі, називаються допоміжними базами (наприклад, центрові отвори на торцях валів для встановлення валів у центрах). |
|
Поверхні оброблюваної заготовки, від яких починається відлік розміру, називають вимірювальними базами. Так, для вимірювання деталі «палець» в 50 мм (див. рис. 13.1) вимірювальною базою є торець деталі. Установочні та вимірювальні бази називають технологічними. Розрізняють також складальні бази, по яких деталь орієнтують у вузлі виробу. При виборі баз орієнтуються на важливе правило спільності баз: одна й та сама поверхня по можливості має бути й складальною, й технологічною базою. Дотримання цього правила забезпечує високу точність деталей і виробу в цілому. В окремих випадках, коли неможливо повністю виконати вимогу правила, прагнуть забезпечити спільність установочної і контрольної баз. |
Виконання правила спільності баз виключає можливість появи дефектів при подальшій обробці. Наприклад, деталь, яку зображено на рис. 13.5, можна було б на першій операції базувати по поверхні 1 (Ø120) або 2 (Ø65), оскільки заготовка-штамповка може мати деяке зміщення поверхонь 1, 2. Якщо за базу взяти поверхню 2, котра підлягає обробці (Ø55 H8 і шорсткість 6-го класу), то вісь оброблюваного від цієї бази отвору Ø30 може виявитися зміщеною від осі ступеня 1 (Ø120), і виправити цей дефект буде неможливо, оскільки Ø120 обробці не підлягає (припуск на обробку не передбачено). Якщо за базу взяти поверхню 1(Ø120), то можлива неспіввісність отвору Ø30 H8 і поверхні Ø55 H8 легко усувається, бо ця поверхня має припуск на обробку. За чорнову базу слід обирати поверхню, на якій немає нерівностей, уступів та інших дефектів, що важливо для забезпечення надійності закріплення заготовки. ПППри виборі чистових баз необхідно дотримуватися правила стабільності баз: від однієї і тієї самої чистової бази слід обробляти якомога більшу кількість поверхонь. |
Рис. 13.5. Приклад вибору чорнової бази: а - креслення деталі «ступінчаста втулка»; |